Petro's Journal

мені соромно
Соромно за мій рідний запорозький край. Таке враження, що хтось навмисне знущається… Або ж, дійсно, люди зовсім подуріли.
Аж зніяковів, коли прочитав інформацію, що Запорізька облрада має намір перейменувати село Октябрськоє Токмакського району на село Джексона – на честь Майкла Джексона…
У селах тепер живуть лише літні, й то переважно бабусі. Молодь подалась до міст чи на заробітки за кордон, а ті, що лишилися, якщо ще живі, то не просихають… П‘ють! І не тверезіють!
Так ось, єдині ще при своєму розумі в селах – так це бабусі. Їхні дідусі також спилися й давно повимирали. А бабусі тримаються. Уявив собі, як ті бабусі села Джексона в коротеньких штанцях-дудочках, в білих шкарпетках і білих рукавичках, інтенсивно подригуючи ногами й руками та теліпаючи фарбованими чорними кучерями – сунуть на толоку, на вечорниці…
Видно, старенькі так перейнялися смертю співака, що згодилися своє Октябрськоє наректи його ім‘ям.
Спочатку в це не повірив. Кажу, то є жарт… Це ж в ніякі рамки… Перевірили інформацію, з‘ясувалося - ні, не жарт…
( Read more... )

8 липня 300 років тому об 11-й годині була визначена доля України
Щойно телефоном говорив з Віліновим, він запорозький краєзнавець, лікар за фахом, видав кілька унікальних книжок, зокрема, «Хортиця – острів у філіграні епох і шляхів», «На шляху від порогів до синіх морів»… Юрку важко живеться, тож іноді перевіряю, чи ще дихає…
З‘ясувалося, ще дихає. Видав мені нагора, як завжди, купу інформації… Звісно про козаків. Виявляється, 300-ліття Полтавської битви припадає не на 27 червня. Юрко каже, що Швеція й Україна з Росією на той час жили за юліанським календарем – різниця одинадцять днів. Шведи перейшли на григоріанський десь наприкінці XVIII століття. Отож, 27 червня 1709 року – у перенесенні на григоріанський буде 8 липня.

Битва тривала шість годин.
Карл XII, дізнавшись уночі про можливість прибуття на підмогу Петрові I сорокатисячного війська хана Аюки, вирішив випередити противника і першим розпочав битву – о 5-й ранку шведські війська вже штурмували російські редути…

У Петра I нараховувалося 42 500 вояків та 102 гармати, крім того – вірне цареві козацьке військо гетьмана Скоропадьсбкого, яке не дало шведам відступити до Дніпра. У шведів на початок битви було 31 000 осіб і 6 гармат. Військо Мазепи безпосередньої участі у Полтавській битві не брало – козаки охороняли шведський обоз, і лише частково брали участь в облозі Полтави і, до речі, не дали армії Петра I оточити військо Карл XII.

О 9-й ранку російська і шведська армії вступили в рукопашний бій. Шведи не витримали тиску і почали залишати поле бою.
До 11-ї години битва закінчилася цілковитою поразкою шведів.

…об 11-й була визначена подальша доля України.
Біля Переволочної Карл XII, Мазепа, Гордієнко і ще близько півсотні старшин разом із загонами шведів і козаків (близько трьох тисяч осіб) переправилися через Дніпро, відійшли у турецьке володіння…
Решта шведської армії під Переволочною здалася в полон. Більшість українських козаків, які були в складі шведської армії, тут же була страчена, хто вцілів, потрапив до Сибіру…

хмарно

27 червня, у суботу було хмарно… Й на небі, й на душі. Близько восьмої ранку вже був на Хортиці… Ніби прощався… За кожним разом, що тут буваю, від Хортиці залишається все менше й менше Хортиці. Стежки помітно всіяні недопалками, на деревах – розвиваються кульочки, попід кущами поліетиленові пляшки, обгортки… Треба встигнути налюбуватися тим, що ще є…( Read more... )</div>

і це також Хортиця

Туристичний сервіз по-нашому…

( Read more... )

пастка
Зараз читаю: “У Ющенка враження, що Кіровоградське вбивство намагаються закрити”...
І далі ~~підлизування вельми поважної дупи~~ – лише кілька фраз: складається загальне враження, що мета МВС закрити справу... органи, покликані служити інтересам народу, сьогодні приватизовані політичними силами... однією з причин, яка дозволяє чиновникам уникати відповідальності за скоєні злочини та породжувати правовий безлад у країні, є депутатська недоторканість, - переказала Ванникова позицію президента.
Причому тут “депутатська недоторканість”?!! Які "враження"?!!
Чоловіка поховали без ноги і з пришитою головою, ще й родичам не давали після судмедекспертизи відкрити труну, щоб цього не бачили... А у Ющенка “депутатська недоторканість”...
Як на мене, у будь-якій іншій країні, якби сталося подібне, як з Віталієм Олійником, найперше, президент оголосив би національний траур, і як чесний чоловік, уже наступного дня – разом зі своєю світою, кабміном і радою добровільно сів би на лаву підсудних, і благав би нарід судити строго...
Звісно, у нас не будь-яка інша країна, і ...родичі, по-звірячому вбитого Віталія Олійника представниками влади, на виборах будуть голосувати за тих же представників влади, а якщо не за тих, то за інших подібних представників влади, які, зокрема, завтра будуть святкувати 90-річчя комсомолу України, а слідом святкуватимуть 300-річчя Полтавської битви, потім День конституції...

...у зв’язку з цим всім відчуваю себе загнаним вовком у пастці.

Першу Конституцію України фактично написав Понятовський - ось!!!
На мою голову завжди щось падає,.. а тепер ось ще й грахв… чи не грахв – nicht verstehen, та академік точно. З Черкас. Причому, листи підписує: спочатку «Академик РАЕН», а потім «Фоминский Леонид Павлович». 27 серпня він «ощасливить» ще й Полтаву. Поїде чи його туди повезуть, не знаю, але, як з‘ясувалося, гостем буде «желанным» на «праздновании» 300-ліття Полтавської битви. Він пише (чи вже написав, важко сказати) багатотомний твір про свій родовід, цитую: «во всю писал,.. но опаздываю. Книга выйдет уже вдогонку к этой годовщине, видимо, уже к 300-летию смерти Мазепы».
Коротше, його пра-пра… бували й при дворах, і при царях… Зокрема, один з… «прямых предков-поляков по материнской линии 15 лет прослужил генерал-адьютантом короля шведов Карла XII и участвовал вместе с ним в Полтавской битве, а после нее вместе с гетманом Мазепой увез раненого короля в Бандеры и 4 года жил там вместе с королем, был чем-то вроде министра иностранных дел при нем и обучал новоизбранного гетмана Орлика писать Конституцию Войска Запорожского в изгнании по образцу конституции Речи Посполитой…»
Треба занотувати, щоб не забути! Виявляється, конституцію України, і першу в Европі, написав Станіслав Понятовський (1676 – 1762) – генерал ад’ютант... Певно, був вельми скромною людиною і не наполягав на авторському праві, або ж Орлик такий-сякий… Наразі нащадок Понятовського - академік й літописець цих деталей не уточнює.
Сіє літопісаніє – тобто книжка Фомінського має назву «Адъютант его величества»…
Хто видав чи видавець цієї кніженції, не знаю, бо автор запропонував мені купити якусь зі своїх книжок за 30 грн, а я відмовився...

Радіо Марії
Українською - «Марії», а не «Марія», як зазвичай говорять.
Але мова не про це.
Давно хотів написати, точніше, признатися …і перш за все самому собі.
Адже тайне колись стає явним…
( Read more... )

тільки правда і нічого, крім голої правди

Я після ресторації на іншій фотці, а це чорна свиня...

Місце дії - Кінний театр на острові Хортиця... А діло було так. З ресторації я вийшов... Ні, точно пам‘ятаю, що вийшов... Йшов чітко стежкою. Рівнесенько. Там ще біля воріт чорні свині бігали. В реалії – чорні свині. Кумедні такі. Самі собі господарі, бігають, куди заманеться. Причому, табуном... Попереду жирнюча свиня, а виводок за нею. Але ж я не... та й таке організоване товариство мене мало цікавило... ( Read more... )

посигналь й мені!!!
Минула неділя – перша (після Трійці) була всіх святих, сьогодні – друга, всіх святих землі Української.

Ось… хто такі святі? Пару тижнів тому це запитання задав тещі священика, щоправда, молодого священика. Вона почала щось там філософствувати, розмірковувати… Так й не дійшла до істини.

Мені здавалося, що це знають всі. Святі – це всі ми, християни. Кожен з нас, над ким в дитинстві (чи не в дитинстві, не має значення) священик промовив: «Охрещується раб Божий такий-то в ім‘я Отця і Сина, і Святого Духа», та помазав миром зі словами: «печать дару Духа Святого», хрестообразно постриг волосся і окропив священною водою – вже святий. Все дуже просто.
Отже сьогодні празник всіх християн-українців: і живих, і померлих – всього нашого українського роду.
( Read more... )

у панів широкі ворота входити, а вузькі виходити
Від закріпачення запорожці втікали здебільшого у Чорномор‘я – на бусурманську чужину. Та були й такі, що селилися на прикордонних з кримськими татарами території, по цей бік Конки, в урочищі Біляй, там колись жили запорожці Біляї, тому й урочище так звали, та трохи нижче Дніпром в урочищі Канівське, де колись жив козак Канівський.
Якось Єкатиринославський губернатор Матлаш (Миклашевський Михайло Павлович) надибав на ці козацькі поселення.
- Що тут за люди живуть? – запитав.
- Запорожці, - кажуть йому.
- Може, чорноморці?
- Ні, пане, чорноморці у Чорногорії, а ми за порогами.
- Так, запорожців ж уже нема!!!
- Є, пане, є! Та не стільки, як було колись… Ми запорожцями були, запорожцями й помремо!
- Чи так, то й так! Хто ж вас тут всіх поселив?
- Сіли, пане, землянками, земля ж була й є козацька!
- А живете чим?
- Ловимо рибу, плодимо скот, коней, бджолу…
- А сієте що?
- Хліб на степу, а біля хат – тютюн, капусту, соняшники, баштани…
- Й ніхто вам не запріща?
- У вашій милості, дай вам Господь довгого віку, стільки землі, що й добрим конем за день не об‘їдеш.
- І то правда!.. А йдіть же, братці, жить до мене, пороблю вам хати,.. не будете й в панщині робить.
Ті, хто повірив лукавому панові, переселилися, на початку, дійсно, як пан й обіцяв, отримали хати, невдовзі ж їх записали в ревізію, закріпачили, а їхніх синів забрали в рекрути…
Звідси й козацька мудрість: у панів широкі ворота входити, а вузькі виходити.
* * *
За переказом Якова Новицького

Дорош
Самара… Ліва протока Дніпра. З індоіранських мов – у санскриті суфікс су- означав «прекрасний», «чудовий». Ймовірно, річку Самарою нарекли кіммерійці, адже їх ще називають сумерами. А ще Самару запорожці називали святою річкою. Тут вони будували свій флот, звідси виходили у морські походи… Узбережжям святої річки споруджували церкви. Нам залишився на згадку про ті часи, дивом уцілів, Троїцький собор - тепер в Новомосковську (перейменований москальськими окупантами у 1794 році), за 29 км від Дніпропетровська. А колись місто звалося Самарою. Перша згадка про нього датується 1562 роком у листі кримського хана Давлет-Гірея. У 1602 тут був відкритий Самарський Пустинно-Миколаївський монастир…

В 1730 році з Малої Тернівки переселився до лісу поблизу самарського монастиря старець, запорозький осавул Дорош. Спорудив собі невеличку капличку з іконою Святителя Христового Миколи. Підвісив лампадку… Та й неустанно молився до святого.
Згодом потяглися до каплички Дороша люди. Бесідували зі старцем, зцілялися й навертали за допомогою його молитви інших до Бога. Відомий випадок, коли Дорош схилив до охрещення у православ‘я знатного й заможного татарина…
З часом ієромонахи з монастиря дозволили Дорошу служити відкриті панахиди. А ще він утримував пасіку, прибутки жертвував на бідних та Самарський монастир.
У 1749 році до Дорошиної каплиці ввірвалися розбійники, намагалися пограбувати… Один з розбійників тільки-но протяг руку, щоб взяти гроші, зібрані на пожертву на монастир, які лежали під іконою Миколая, так його рука й заніміла… Це зупинило злобність інших. Дорош не лаяв і не сварив розбійників. Поговорив з ними. Помоливсь. Дав поради, як вилікувати руку. А проводжаючи, дав хлопцям все необхідне в дорогу…
Дорош помер у 1756 році, похований у Самарському монастирі.

Цими днями на Хортиці так спекотно, що аж в носі пече. Хоч би який вітерець дунув, так ні… Тиша. На небі навіть хмаринки не ворухнуться.
Аж ось чую хтось ніби струни перебирає та щось собі під ніс булькоче. Йду на спів. Серед розпеченої сонцем галявини під шипшиною в затінку сидить дідусь – сиві вуса, бриль… На широких полотняних шароварах примостив свій музичний дивний інструмент – не схожий ні на гітару, ні на бандуру, ні на скрипку… Круглуватий невеличкий корпус, короткий гриф, шість довгих струн та й ще поряд на корпусі стільки ж струн-приструнків, праворуч деки… Кобза. Запорожці вважали, що кобзу придумав сам Бог й величали її «Дружиною вірною». З кобзою зазвичай ходив перебендя. Як там у Шевченка:

Перебендя, старий, сліпий, -
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає…

- Слава Ісусу Христу!
- Навіки слава!
- Спекотно…
- Та тож й добре, - відказує, - сідай, козаче, ось тут поряд, в холодку.
Дідусь подививсь на мене своїми колись голубими очима, нібито оцінюючи, наскільки вдячний йому слухач попався.
- Може, заграєте щось веселеньке?
- Гаразд, - відразу погодився дід. – Проте, не таке, щоб вже дуже веселеньке… Про Саву. Слухай!

Почав дідусь з передмови, та, певно, не тому, щоб мені пояснити, а, видно, так треба.

Колись жив у Січі старий козак Яків Чалий, з роду не жонатий. Раз надибав він у степу хлоп‘я. Оце й буде тобі той самий Сава. Другого разу, саме у жнива, Чалий знайшов ще одне хлоп‘я – також в степу, голого, як мати породила, звали його Гнатком.
Сава був задиркуватий, а Гнатко смирний та покірний. Як повиростали хлопці, то стали обидвоє козакувати в Запорожжі.

Ой, був в Січі старий козак на прозвище Чалий.
Вигодував сина Саву ляшенькам на славу.

( Read more... )

Опівночі самий час перейти від тем глобальних ~~державних~~ до …навіть дещо інтимних та пікантних.
Підкосило мене, ой підкосило…
Стара травма ~~бандитська рана~~… а біль невгамовний, пронизує все тіло…
Терпи, козаче, отаманом будеш!
На роботі намагався вдавати із себе білого і пухнастого, носик пудрив…
Якась хєрня, а болить нестерпно. Навіть ліки купив, пігулки ковтаю… дуже хочу швидше викарабкатися.
Було таке зле, здавалося, помираю… Подумки перелічував заначку, чи вистачить на похорон… не хотілося б, щоб хтось мав зі мною хай хоч якісь проблеми.
А потім, ще таке …ось цікаво, на роботі у разі моєї смерті - дали б мені три дні відпустки без утримання, як належить на випадок похорон? – чи запропонували б звільнитися?
Позвільняли/поскорочували, працівників обміль, а обсяги ті ж самі, що й були.
Дурнів робота любить!
Та я на роботу ходжу не тому, що боюся звільнення чи скорочення, просто, мені подобається моя робота, ото й всьо!
А хвороба…
Кажуть, чоловіки, коли хворіють, поводяться, як малі діти… Ну, це малі діти, коли є хто поряд – тоді можна й повипєндрюватися. А коли сам…
Вай, жізнь моя жєстянка, а ну її в болото!
Я тую любов вже душив-душив… душив-душив… душив-душив…
Чим тільки не труїв.
А вона випирає! Пронизує все тіло…
Ну, сказали тобі: слиш, мальчік, пшол на ...горизонт!
…горизонт – це так романтично!
Fсьо!

Останній лицар Запорожжя
Андрій Кащенко свою монографію так й називає: «Кость Гордієнко-Головко. Останній лицар Запорожжя». 1733 року – Кость Гордієнко кошовий отаман Запорозької Січі. Зі своїми козаками боронив від посягань московського уряду на Вольності Війська Запорозького – громив гарнізони російських фортець, збудованих на українській землі. Попервах був в опозиції до гетьмана Мазепи. У березні 1709 на чолі 8-тисячного загону запорожців приєднався до Мазепи у Диканьці. За посередництвом гетьмана 28 березня 1709 року уклав угоду з шведським королем Карлом ХІІ про шведську протекцію і про спільну боротьбу проти Московії.
Після поразки під Полтавою разом з Мазепою і Карлом ХІІ опиняється в Молдові. А не стало мазепи, Гордієнко підтримує гетьмана Пилипа Орлика, зокрема, під час походу весною 1711 року на Правобережну Україну.
У тому ж році (Росія і Туреччина уклали Прутський тракт) Гордієнко перейшов у Олешківську Січ, де перешкоджав поверненню козаків до Росії. До речі, з 1711 по 1728 обирався кошовим отаманом Олешківської Січі. В Олешківській Січі й помер.

Й не планував, на цьому тижні занурився спочатку в події червня-липня 1768 року й Умані. Перечитав… І не тільки про Коліївщину. Спочатку намагався знайти хоч якесь пояснення для себе: чому вони так безглуздо здалися? Чому покорилися Московії? Чому дозволили себе й всю державу поставити на коліна? Чому постійно піддавалися на провокації? Чому в брехливій Московії бачили союзника? Чому? Чому? Чому? Чому й дотепер?.. Чому мені в коментарі про іщущіх казачєства написали, що кріпацтво - то є порятунок для України, де не було ніякого порядку і не шанували законів, а «вєлічайшим вєлєнієм імпєратріці» був наведений порядок?

Фігу вам! – підкорилися?!
Не пам‘ятаю, зокрема щоб в моїй родині, хтось і щось негативне сказав про Коліївщину, осудив Шевченківського поетичного героя Гонту, осудив гайдамаків. Певно, те, що сталося в Холодному Яру 1768-го можна порівняти з Майданом 2004-го. Тільки ось, якби Залізняк з Гонтою та козаками підійшли до стін Умані з трояндами чи помаранчами, хай навіть гарбузами, ті ж набожні ляхи з жидами під орудою москалів, які сиділи в кущах, як той сірко в пасльоні, пошматували б гайдамаків з квіточками на дрібнесенькі шматочки. Власне, що вони й зробили, коли судили повстанців - драли шкіру й четвертували козаків, гноїли на каторзі. Коліївщина – то був протест народний, а не окремих осіб… Ймовірно, Коліївщина спровокована Московією… Але та провокація була б безсила, якби народу: козаку й селянину-хліборобу не накипіло...

іщущіє казачєства
…в охранєніє прав малорасєйського народа у 1723 році Петру І видав указ, згідно з яким козаки, обернені на підданих, могли повернутися до попереднього стану, якщо іщущій козачєства документально підтвердить козацьке звання свого батька або діда. Згодом, коли потреба в численному козацькому військові відпала, аналогічні домагання селян (навіть підкріплені документально) стали розцінюватися як разврат і продерзость і придушуватися за допомогою російських каральних загонів вояків.
Так зване явище іщущіх казачєства являє собою одну з яскравих сторінок у житті Гетьманської України, бо вперше від власного імені "заговорила" доти німа селянська верства. У відчайдушному прагненні відстояти незалежність окремі села чи навіть групи сіл виявляли феноменальну стійкість, десятиліттями протидіючи російським каральним військовим загонам.
Зокрема, мешканці сіл Кулаги й Суботовичі Стародубського полку вистояли перед спробами обернути їх на мужиків понад тридцять років, з 1748 по 1779 роки. Аналогічна "війна" у селах Фоєвичі та Чолхів цього самого полку розтяглася на 1731-1749 роки, а в селах Злодіївка, Піни та Угроїди Сумського полку на сусідній Слобідській Україні – на 1713-1784 роки, причому росіянам тут, здобуваючи село, навіть довелося застосувати артилерію. У с. Турбаї Миргородського полку протягом 1769-1789 років селяни вели справжні бої з армійськими загонами, оголосивши, як записано в одному з рапортів місцевої адміністрації, що вони не погоджуються, аби в козачому званні було визнано лише частину односельців: “Ми хочемо, щоб нас суд зробив усіх козаками по наших показаннях, інакше скільки б суд не жив у селі і чого б від нас не вимагав – ми не послухаємо, хоч усі пропадемо, а не піддамось нікому і ніякій команді, хіба усім царством прийдуть нас брати”.

( Read more... )

надто хитрий другий Мазепа
Павло Полуботок...
Надто хитрий – з нього може вийти другий Мазепа... сказав Петро І, відхиляючи кандидатуру Полуботка у 1709 році, і віддавши перевагу Іванові Скоропадському...
У 1722 після смерті Скоропадського Петро І все ж таки дозволив обрати новим наказним гетьманом Лівобережної України Полуботка... який прославився тим, що з його ім‘ям історики пов‘язують останнє протистояння України Петербургу, а крім того, цар мав рацію, Полуботок виявився насправді надто хитрим – другим Мазепою...

( Read more... )

"І тут збрехали кляті ляхи! Казали, болітиме, а воно й не болить"
У книзі "Історія анархії в Польщі" Шарль Рюльєр, секретар французького посольства в Росії, зазначає, що причиною гайдамацького кровопролиття були провокаційні дії російських влад, які за посередництвом православного духівництва цілеспрямовано підбурили спалах релігійного фанатизму українських селян та козаків.
Сценарій Коліївщини писався в потаємних імператорських закутках Петербурга. Мета зрозуміла – знищити не тільки козацьку вольницю, українське лицарство як таке, а точніше, те, що від нього лишилося на той час, а й все, що з ним пов‘язане,.. – все і всіх! – козаків та селян-хліборобів. Сценарій геніальний – посіяти розбрат... – за планом, треба було лише виставити ляхів та жидів як гнобителів українського народу... Імператорський указ від 12 липня 1768 р. констатує, щоправда, уже як постфактум: “Бунт польських в Украйне и Подолии крестьян должно щитать следствием Барской конфедерации, ибо тут фанатизм католиков возбудил равной и в наших единоверных...”

( Read more... )

1768 – Коліївщина… 9 – 10 червня. Умань. «Кари ляхам, кари!»
Відразу постають образи з поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка. І перш за все – двійко синів Гонти.

«…Вони католики.
Чого ж ти став? чом не ріжеш?
Поки невеликі,
Заріж і їх, бо виростуть,
Той тебе заріжуть…»

«…Будь проклята мати,
Та проклята католичка,
Що вас породила!..
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга». Махнув ножем –
І дітей немає!
Попадали зарізані.
«Тату! – белькотали, -
Тату, тату… ми не ляхи!
Ми…» - та й замовчали…

( Read more... )

Advertisement